Аналіз планувальної структури міста Ізюм Харківської області періоду XVII–XVIII ст. в контексті історико-містобудівних досліджень 2018 року

Анотація

Серед значної кількості історичних поселень Харківської області, які внесено до Переліку історичних населених місць України, особливе місце належить місту Ізюму, що має цікаву і багату історію. Однак, як і для більшості населених місць Харківщини з вище згаданого Списку, актуальність проведення історико-містобудівних досліджень обумовлена слабким станом їх вивченості.

Дану статтю присвячено висвітленню результатів наукових досліджень теренів міста Ізюм проведених автором в 2018 р. під час участі в розробці науково-проектної документації «Історико-архітектурний опорний план м. Ізюм Харківської області з визначенням меж та режимів використання зон охорони пам’яток та історичних ареалів» колективом ПОГ «Інститут культурної спадщини» Всеукраїнської Ради з охорони культурної спадщини України (м. Київ). Мета дослідження полягала у вивченні історико-архітектурного процесу на теренах міста протягом XVII-XVIII ст., виявлення місцевих особливостей появи та розвитку планувальної структури населеного пункту. Об’єктом дослідження виступала територія міста Ізюму, занесеного до Списку історичних населених місць України (з датуванням 1639 р. (Сердюк, Бобровський, & Кириленко, 2011, с. 562)), ландшафт території міста і його околиць, розпланування. Предмет дослідження – розпланувально-просторовий устрій міста. Дослідницькі методи, які було використано під час даних досліджень, відповідають загальноприйнятій методології історико-містобудівних пам’яткоохоронних досліджень (Вечерський, 2011). Методичні засади виявлення і оцінки історико-архітектурної спадщини міста мали провідне значення. Вивчення міста відбувалося за основними історичними етапами та виявленням основних структурних елементів (слободи, місто, залізниця, основні підприємства, історичний центр міста та інші). Використано також методику історико-архітектурної оцінки розпланування (головним для визначення цінності є хронологічний критерій, допоміжними – композиційний, ландшафтний), що дозволило виявити ступінь збереженості розпланування історичного центру Ізюму. На основі ретроспективно-географічного аналізу архівних і бібліографічних літературних та картографічних джерел XVII–XVIII ст., натурних обстежень поетапно відстежувались передумови розвитку містобудівної системи міста Ізюма та оточуючих ландшафтів річкової долини Сіверського Донця. Опрацювання робот попередників і аналіз історичних карт дозволили доповнити картину різночасових містобудівних процесів досліджуваної території, динаміки розвитку планування міської території. Наукова новизна полягає у виявленні закономірностей становлення і розвитку планувальної структури міста Ізюм XVII–XVIII ст., визначенні характеру і основних особливостей історичного розвитку міста. Результати і висновки дослідження буде використано в історико-архітектурному опорному плані міста та проекті зон охорони пам’яток, визначенні меж і режимів використання території історичного ареалу міста. Практичне значення історико-архітектурного опорного плану полягає у призначенні його для використання при розробленні Генерального плану розвитку міста та уточненні зонування міської території.